Тематика козацтва ХVIII ст. у контексті сучасних дидактичних завдань української школи

Анотація

Анотація. Метою статті є дослідити особливості методичного забезпечення викладання історії ранньомодерного козацтва ХVIII ст. учням 8-х класів ЗЗСО України в сучасних умовах. Сформульовану проблему автор простежує на основі комплексного опрацювання зразків історіографії (зокрема матеріалів науково-практичних конференцій останніх років) та практично апробованих тематичних джерел. Першочергову увагу приділяє власне трансформації методики навчання. Оптимізувати сюжет намагається шляхом використання кількох, уже традиційних прийомів, у тому числі залучення особисто напрацьованого педагогічного досвіду. Наукова новизна. Спираючись на синтез умінь і навичок викладання історичних дисциплін учителями європейських шкіл, передусім країн Центрально-Східної Європи, уперше показано як національна ідентичність та сформована історична пам’ять допомагають (а інколи перешкоджають) неупереджено інтерпретувати сторінки ранньомодерної історії України. Аби уникнути численних пасток, учитель покликаний безперервно обґрунтовувати складні явища / процеси, для чого він має керуватися глосарієм новітніх інтерпретацій понять (термінів, категорій), що їх навчальна програма пропонує учням для опрацювання. Висновки. З огляду на проведений аналіз, продуктивним видається ширше запровадження в середній ланці освіти України такого універсального прийому європейського досвіду як навчання історії за концентрами. Крім того, аби досягнути дидактичних цілей, сучасний учитель повинен добре знати специфіку нинішніх потреб в історичних знаннях (компетентностях). Він має враховувати, що в останні роки роль публічної сфери, інформаційного простору, де вони набули популярності, підвищилася. Першочергового значення набули технології критичного мислення. Якщо раніше козацька тематика була «добре міфологізованою», проте мало політизованою, то в умовах перманентної гібридної війни росії проти України ситуація змінилася на протилежну. Наразі вчитель, щоб виконати свою професійну місію, не повинен демонструвати свою «безтурботну вірність» політичній кон’юнктурі, а радше – протидіяти їй. Відповіді на де-конструктивну (ворожу) пропаганду, фейкові новини перетворилися для нього на першочерговий виклик. При цьому він зобов’язаний і надалі ґрунтувати свою методику на засадах науковості, об’єктивності (без фальсифікацій і міфологізацій), демократизму, гуманізму, національного компоненту, глобалізаційних процесів.