Інституції та інструменти реалізації культури пам’яті в Німеччині: досвід для України

Анотація

Анотація. Мета дослідження – розкрити, що в Німеччині національна система інституцій та інструментів культури пам’яті пройшла тернистий шлях еволюції. Наукова новизна. Це було зумовлено кількома посутніми чинниками. По-перше, півстолітнім роз’єднанням держави, що завершилося 3 жовтня 1990 р. По-друге, довготривалим процесом «подолання минулого» – спадщини Третього Райху. Результатом нелінійних трансформацій у сфері культури пам’яті Німеччини стали 1) багатосуб’єктність інституцій, що опікуються різними аспектами культури пам’яті, провідними з-поміж яких, наприклад, є Інститут та Фонд; 2) множинність інструментарію практичної реалізації культури пам’яті; 3) концепція культури пам’яті; 5) партистативний підхід в обговоренні, реалізації та відповідальності культури пам’яті. Висновки. Окремі успішні німецькі практики можуть стати у нагоді для української стратегії та тактики реалізації політики пам’яті. На думку авторів статті, ними є такі: 1) культура памяті у Німеччини – спільна справа держави, громадянського суспільства, бізнесу. В Україні поки, на жаль, відсутній такий підхід, його перенесення в українські реалії сприятиме консолідації української політичної нації; 2) діяльність німецьких інституцій культури пам’яті підпорядкована меті – суспільний консенсус у ставленні до минулого, що є актуальним і для України; 3) німецькі інституції культури пам’яті свою діяльність ґрунтують на партисипативному підході, застосування якого є доцільним і в Україні в політиці національної пам’яті; 4) імплементувати німецьку практику фінансування культури пам’яті, наприклад шляхом надання податкових пільг зацікавленому бізнесу.