Формування системи продовольчого забезпечення в умовах революційних трансформацій 1917 р. (за матеріалами Уманського повітового продовольчого комітету / управи)

Анотація

Анотація. У статті на прикладі Уманського повіту Київської губернії, як важливого аграрного регіону Правобережної України, простежено особливості реалізації продовольчої політики на локальному рівні, взаємодію влади та населення, а також ефективність нових управлінських практик у 1917 р. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі матеріалів Уманського повітового продовольчого комітету та управи, а також комплексу регіональних досліджень проаналізувати процес формування системи продовольчого забезпечення в Україні у 1917 р. в умовах революційних трансформацій. Наукова новизна. Вперше на основі локального документального комплексу реконструйовано практичні механізми становлення продовольчої системи на рівні повіту як складової загальноукраїнських революційних процесів. З’ясовано, що в умовах розпаду традиційних ринкових зв’язків, транспортної кризи та воєнного навантаження продовольчі комітети стали ключовими інституціями державного регулювання, поєднуючи функції обліку, заготівлі, розподілу ресурсів і контролю за виконанням поставок. Доведено, що система продовольчого забезпечення формувалася як багаторівнева адміністративна структура, у межах якої повітові органи координували діяльність волосних і сільських інституцій, забезпечуючи реалізацію централізованої політики на місцях. Встановлено, що ефективність цієї системи істотно обмежувалася селянським спротивом, господарською дезорганізацією, нестачею транспорту, політичною нестабільністю та поширенням альтернативних каналів постачання. Обґрунтовано, що продовольча політика виступала не лише економічним, а й соціально-політичним чинником, впливаючи на характер взаємин між владою та населенням у добу революції. Висновки. Визначено, що формування системи продовольчого забезпечення у 1917 р. мало перехідний характер і поєднувало елементи централізованого державного регулювання з практиками локальної самоорганізації та неформального обігу продуктів. На прикладі Уманського повіту простежено, що продовольчі структури стали важливим інструментом антикризового управління, однак їх результативність залишалася обмеженою через глибину загальносуспільної кризи. Досвід 1917 р. засвідчив визначальну роль продовольчого чинника у процесах державотворення та соціальної стабілізації в революційну добу.