Хіпі в Україні 1960–80-х рр. як вияв самобутньої ідентичності (на прикладі львівського молодіжного середовища)

Анотація

Анотація. Метою статті є концептуалізація ідентифікаційних практик та форм самоідентифікації представників молодіжних хіпі-спільнот в Українській РСР 1960–80-х рр. у трикутнику взаємодії української, радянської (комуністичної) та глобальної (західної, космополітичної) ідентичностей, пов’язаних з ними культурних кодів. Особливу увагу приділено середовищу хіпі Львова як унікального простору культурного взаємовпливу й синтезу своєрідної комбінованої ідентичності. Автор розкриває історичні та культурні чинники, що позначалися на формуванні ідентичності представників неформальних спільнот міста, поглиблює наукові знання про чинники, що діяли на самоідентифікацію та культурне життя молоді УРСР 1960–80-х рр. Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі гібридної ідентичності спільнот хіпі в Українській РСР крізь призму взаємодії різних її вимірів. Уперше зроблено спробу системно інтерпретувати львівських хіпі як носіїв складної ідентичності, що постала на перетині транснаціональних культурних впливів та локального соціокультурного контексту. Запропоновано трактування культурних практик хіпі як самостійного простору конструювання ідентичності, а не лише субкультурних чи протестних явищ. Висновки. Ідентичність молодих представників субкультури хіпі в УРСР, зокрема хіпі-спільнот Львова, не була монолітною та одновимірною. Вона становила складний, справді гібридний соціальний конструкт. Проведене дослідження дає змогу розглядати цю ідентичність як результат взаємовпливу кількох чинників: глобального контркультурного метанаративу, вимушеного функціонування в умовах радянської тоталітарної системи, що спонукало молодих людей до внутрішньої еміграції та пошуку альтернатив, а також відчутно відбивалося на українському культурному полі, що надавало місцевим спільнотам космополітичної за своєю природою субкультури специфічних національних рис.