Грушевський-історик в дискусіях діаспорних інтелектуалів 1970–80-х рр.

Анотація

Анотація. Мета дослідження полягає у реконструкції рецепції історіографічного доробку М. Грушевського в українській закордонній соціогуманітаристиці 1970–80-х рр. Методологія дослідження передбачає використання принципів історизму й об’єктивності, а також загальнонаукових і спеціально-історичних методів історіографічного дослідження. Наукова новизна статті полягає у з’ясуванні особливостей процесу історіографічного осмислення спадщини Грушевського-вченого українськими закордонними інтелектуалами протягом 1970–80-х рр. Висновки. Підсумовуючи дослідження процесу історіографічного осмислення наукової спадщини М. Грушевського в діаспорній соціогуманітаристиці протягом 1970–80-х рр., першочергово відзначимо чітку спеціалізацію грушевськознавчого дискурсу. Вона була викликана першими спробами Любомира Винара теоретизувати присвячені автору «Історії України-Руси» різнопланові студії й визначити актуальні напрямки історіографічного пошуку. Відтак відбулося помітне зростання кількості й розширення проблематики науково-дослідних праць, в яких здійснювалися спроби цілісного осмислення обраного сюжету на підставі наявного кола джерел та із застосуванням актуального методологічного інструментарію. Коло таких проблем визначали доступні джерельні матеріали, в пошуках яких американські й західноєвропейські дослідники інтенсивно опрацьовували колекції архівів і бібліотек по обидва боки Атлантики. У підсумку з’явилася низка новаторських праць, чимало з яких надалі не втратили наукової цінності. З іншого боку, об’єктивна обмеженість кола доступних документів мала наслідком фрагментарність грушевськознавчого дискурсу, а відтак і неможливість створення панорамних історіографічних студій. Незважаючи це, саме доробок закордонних дослідників 1970–80-х рр. уможливив динамічний поступ материкового грушевськознавства після проголошення української незалежності.