Політичні переслідування українських дисидентів у 1960–80-х рр. в діаспорній і зарубіжній історіографії

Анотація

Анотація. Метою статті є аналіз основних підходів, концепцій та інтерпретацій політичних переслідувань українських дисидентів у 1960–80‑х рр., представлених у діаспорній та зарубіжній історіографії. Особливу увагу приділено висвітленню репресивної політики радянської влади щодо учасників українського руху опору в працях представників української політичної еміграції та західних дослідників. Простежено особливості формування історіографічних підходів в умовах обмеженого доступу до архівних джерел і домінування документів самвидаву, спогадів та матеріалів періодики. Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу діаспорної та зарубіжної історіографії політичних переслідувань українських дисидентів у 1960–80‑х рр. Вперше в межах одного дослідження систематизовано та зіставлено основні інтерпретації репресивної політики радянської влади, представлені в працях українських еміграційних і західних авторів від 1970‑х рр. до сьогодення. Оригінальність роботи полягає у порівняльному розгляді двох історіографічних напрямів, які формувалися у схожих суспільно-політичних та інтелектуальних умовах. У статті простежено еволюцію наукових оцінок діяльності КДБ, хвиль політичних арештів, каральної психіатрії, судових процесів над дисидентами та переслідувань учасників Української Гельсінської групи. Особливу увагу приділено з’ясуванню впливу джерельної бази на характер інтерпретацій і висновків дослідників. Висновки. Встановлено, що діаспорна історіографія ще в умовах існування СРСР сформувала альтернативне до офіційної радянської науки бачення політичних переслідувань українських дисидентів, трактуючи їх передусім як складову боротьби влади проти українського національного руху. Зарубіжні дослідники розглядали проблему в ширшому контексті радянського та східноєвропейського дисидентства, приділяючи увагу механізмам функціонування репресивної системи, становищу політичних в’язнів і практиці каральної психіатрії. З’ясовано, що попри спільне розуміння системного характеру репресій, діаспорні автори більше акцентували на національному вимірі переслідувань, тоді як західні науковці прагнули інтегрувати український досвід у загальноєвропейський контекст. Визначено, що відкриття архівів після здобуття Україною незалежності сприяло появі нових підходів і суттєво розширило можливості дослідження проблеми.