Війна в «Афгані» як джерело травматичного стресу (на матеріалах епістолярної спадщини жителів Жашківщини)

Анотація

Анотація. Метою статті є комплексний аналіз / синтез соціальних проблем, зумовлених морально-етичними та психологічними травмами воїнів-«афганців», їхніх рідних, що були спричинені подіями радянсько-афганської війни й виявлялися в спілкуванні як під час інтервенції, так і після її завершення – через роки й десятиліття. Наукова новизна. Уперше комплексно проаналізовано опубліковані матеріали: листи, спогади та інтерв’ю жителів окремо взятого регіону – Жашківщини. Мова йде про тих колишніх рядових і молодших командирів радянської армії, яких у повсякденні прийнято називати «афганцями». Їхні реальні переживання – травматичні стреси – висвітлено в контексті фіксації прояву цих почуттів саме в епістолярній спадщині. На думку авторів, документальні та усноісторичні свідчення усебічно й «відверто» репрезентують долі військовослужбовців, котрим довелося пройти крізь ризики, страх, а інколи й справжнє пекло радянсько-афганської війни 1979–1989 рр. Доведено: потрясіння й травми, що випали на долю «афганців», спонукають багато в чому інакше оцінювати ті події, аніж це прийнято традиційно трактувати в історіографії та дидактичній літературі. Висновки. Війна в Афганістані мала гібридний характер, хоча про це не прийнято було говорити. Відомості про неї були обмеженими, що характерно для політики комуністичного керівництва СРСР узагалі. Населення України (УРСР) мало що знало. Справа була організована так, що вести мову про бойові дії та жахіття війни людям також не хотілося. Солдати й сержанти, які поверталися зі служби, не надто прагнули щось розповідати. Одна з причин такого «замовчування» – намагання правлячого режиму зберегти політичну стабільність у суспільстві. Тож, мало хто був зацікавлений у поширенні інформації про те, що насправді відбувалося «за річкою». Між тим, приховувати все не вдавалося, бо стан напруження, перманентний стрес, що його доводилося переживати тисячам військовослужбовців, важко було приховати. Надто тим, які неодноразово побували на межі життя й смерті, зазнали катувань, скалічіли. Не краще виглядала психологічна ситуація з рідними, які отримували сповіщення про смерть чи каліцтво своїх дітей, батьків. Спираючись на унікальні першоджерела, автори показали набагато більший масштаб людської трагедії, ніж це вважалося раніше.