Київська Русь за правління синів Ярослава Мудрого в оцінках польських істориків кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.

Анотація

Анотація. Метою статті є вивчення специфіки дослідження польськими науковцями, які працювали з кінця ХІХ ст. й до початку ІІ Світової війни, історії правління синів Ярослава Мудрого та оцінки вченими цього періоду в історії Київської Русі та польсько-руських відносин. Методологія дослідження передбачає використання загальнонаукових та спеціально історичних методів дослідження, таких як аналізу та синтезу, порівняння, критики історичних джерел, генетичного методу та інших, комплексне поєднання принципів історизму, об’єктивізму й системності. Наукова новизна статті полягаю у тому, що у ній вперше у вітчизняній науці розглядається специфіка вивчення польськими дослідниками кінця ХІХ ст. – 1939 р. проблем історії Київської Русі за правління синів Ярослава Мудрого. Висновки. Для польських науковців, що працювали у часи із кінця ХІХ ст. й до початку ІІ Світової війни важливим було дослідження історії Київської Русі, із якою їх предків єднало багато сторінок спільного минулого. Також багато уваги вони приділяли простеженню різноманітних закономірностей та паралелей у розвитку середньовічної польської та руської держав, що дозволяло краще зглибити самі механізми історичних процесів. Таким важливим періодом, що привертав увагу польських істориків був час переходу Київської Русі від одноосібного централізованого правління за часів Ярослава Мудрого до початку удільної роздробленості за князювання його синів. Вчені досліджували утвердження системи сеньйорату у Київській Русі часів Ярославичів та її характеристики й порушення закладених принципів, що поглиблювали внутрішньополітичні конфлікти й призводили до розколу держави. Багато уваги історики звертали на внутрішні конфлікти між руськими князями та участі у них польських володарів, зокрема Болеслава ІІ. Вивчали міжнародні аспекти діяльності Ізяслава Ярославича та пошуку ним союзників. У даному контексті були спроби зображення міжусобиць Ярославичів як конфлікту між прозахідною та провізантійською партіями у руському політикумі. В оцінках деяких польських істориків період правління синів Ярослава Мудрого зображувався як час поразки ідеї єдності із Римською церквою, до якої схилявся Ізяслав І, й утвердження про візантійської церковної ортодоксії, яку підтримував Всеволод І. Також підкреслювалась значимість появи половецької загрози, що стала важливим фактором як зовнішньополітичних відносин, так і чинником у внутрішньополітичній боротьбі.