Освіта як чинник повоєнного відновлення: польський досвід

Анотація

Анотація. Мета дослідження полягає у з’ясуванні польського досвіду модернізації освіти як вагомої складової стратегії масштабної повоєнної відбудови держави. Методологічне підґрунтя роботи становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі, виходячи з принципів об’єктивності та історизму. Наукова новизна статті полягає у комплексному аналізі проблеми реформування польської освіти як ключового чинника післявоєнного відновлення країни. У підсумку відзначено, що саме реформи у шкільництві всіх рівнів стали основою проєкту повоєнного відновлення, що його реалізувала польська комуністична влада після вигнання німецьких окупантів. Ці реформи базувалися на принципах однотипності, універсальності, безкоштовності та відкритості навчання. Їхньою метою було подолання наслідків багаторічної окупації, модернізація й консолідація суспільного життя та динамічна розбудова всіх галузей промисловості і сільського господарства. Суттєвими перешкодами на шляху імплементації демократичних освітніх ініціатив стало поглиблення авторитарних явищ у суспільно-політичному житті Польської народної республіки, яка потрапила під вплив радянського тоталітаризму. Це проявлялося в централізації всіх ланок освіти, ідеологізації її змісту, підпорядкування контролю партійної бюрократії, класовій селекції при допуску до вищої школи тощо. Однак, незважаючи на вищезгадані недоліки та політичний тиск, саме в так званий сталінський період було запроваджено освітні реформи, які відкрили шляхи соціальної мобільності в безпрецедентному масштабі та переформатували навчальні заклади від початкового до вищого рівнів. Звісно, наслідки змін були далекими від очікуваних результатів, але водночас вони являли собою сміливу спробу змінити обличчя польської освіти, модернізувати повоєнне суспільство та заново побудувати економіку з урахуванням викликів науково-технічного прогресу.