Historiographic images of Mykola Kostomarov in the creative Heritage of Mykhailo Hrushevsky

Анотація

Анотація. Мета дослідження полягає у з’ясуванні особливостей історіографічного дискурсу Грушевського-костомарознавця. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. При цьому важливу роль відіграли методи філософського, загальнонаукового та конкретно-історичного характеру. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів та методі критичного аналізу документального матеріалу. Наукова новизна статті полягає у спеціальному аналізі історіографічних студій М. Грушевського, присвячених інтелектуальній біографії М. Костомарова. Висновки. Підводячи підсумки костомарознавчій рефлексії М. Грушевського, насамперед звернемо увагу на її провідну рису, що є визначальною для духу всієї історіографічної спадщини вченого. Це – розуміння пріоритетності інтересів науки, втілене у відомому гаслі самого видатного дослідника – nemini credere, проголошеному ним на зорі наукової кар’єри та послідовно застосовуваному на практиці. Завдяки такій критичній поставі, історіографічні праці М. Грушевського, присвячені його видатному попереднику («Костомаров і новітня Україна», «Українська історіографія і Микола Костомаров. Пам’яті М.Костомарова в двадцять п’яті роковини його смерті», «З публіцистичних писань Костомарова», «Костомаров і новітня Україна» та ін.), відступають від попередньої апологетичної традиції у його сприйнятті, й постають спробами інтелектуальної біографії, яким притаманне не стільки захоплення величчю досліджуваної постаті, скільки намагання показати її в контексті процесів і подій українського дев’ятнадцятого століття, виявити та пояснити читачеві не лише видатні досягнення, але й нерідко прикрі прорахунки. Такий методологічний підхід М. Грушевського виявився надзвичайно плідним та значною мірою пояснює тривалу популярність його костомарознавчих спостережень, що не втратили своєї впливовості й до сьогодні.